Додано (06.12.2008, 20:43)
---------------------------------------------
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

(Ліна Костенко)

Додано (06.12.2008, 20:44)
---------------------------------------------
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.
(Ліна Костенко)

Сто років мучених надій,
і сподівань, і вір, і крові
синів, що за любов тавровані,
сто серць, як сто палахкотінь.

Та виростають з личаків,
із шаровар, з курної хати
раби зростають до синів
своєї України-матері.

Ти вже не згинеш, ти двожилава,
земля, рабована віками,
і не скарать тебе душителям
сибірами і соловками.

Ти ще виболюєшся болем,
ти ще роздерта на шматки,
та вже, крута і непокірна,
ти випросталася для волі,

ти гнівом виросла. Тепер
не матимеш од нього спокою,
йому ж рости й рости, допоки
не упадуть тюремні двері.

І радісним буремним громом
спадають з неба блискавиці,
Тарасові провісні птиці —
слова шугають над Дніпром.

Згаси мій зір
Згаси мій зір – я все ж тебе знайду,
Замкни мій слух – я все ж тебе почую,
Я і без ніг до тебе помандрую,
Без уст тобі обітницю складу.
Віднімеш руки – я тоді тебе
Впіймаю серцем, наче між долонь,
А спиниш серце – мозок запульсує,
Коли ж ти вкинеш в мозок мій огонь,
Тебе в крові палючій понесу я.
Р. М. Рільке

ЕПІЛОГ

Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі,
Розвійтесь, як тихе зітхання!
Незгоєні рани, невтишені жалі,
Завмерлеє в серці кохання.

В зів'ялих листочках хто може вгадати
Красу всю зеленого гаю?
Хто взнає, який я чуття скарб багатий
В ті вбогії вірші вкладаю?

Ті скарби найкращі душі молодої
Розтративши марно, без тями,
Жебрак одинокий, назустріч недолі
Піду я сумними стежками.

Як дитиною, бувало,
Упаду, собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
«Що, болить?» — мене питали
Але я не признавалась —
Я була малою горда,—
Щоб не плакать, я сміялась.
А тепер, коли для мене
Жартом злим кінчиться драма
І от-от зірватись має
Гостра, злобна епіграма,—
Безпощадній зброї сміху
Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сміятись.

Додано (08.12.2008, 19:56)
---------------------------------------------
Гарний сайтик з поезією- Клуб поезії

Зродились ми великої години,
з пожеж війни і з полум'я вогнів -
плекав нас біль по втраті України,
кормив нас гніт і гнів на ворогів.

І ось ідемо в бою життєвому,
тверді, міцні, незламні мов граніт -
бо плач не дав свободи ще нікому,
а хто борець - той здобуває світ.

Не хочемо ні слави ні заплати -
заплатою нам розкіш боротьби:
солодше нам у бою умирати
як жити в путах, мов німі раби.

Доволі нам руїни і незгоди -
не сміє брат на брата йти у бій.
Під синьо-жовтим прапором свободи
з'єднаєм весь великий нарід свій.

Велику правду для усіх єдину
наш гордий клич народові несе:
"Батьківщині будь вірний до загину -
нам Україна вище понад все!"

Веде нас в бій борців упавших слава -
для нас закон найвищий та наказ:
Соборна Українськая Держава -
вільна, міцна, від Тиси по Кавказ.

Леса готической скульптуры!
Как жутко все и близко в ней.
Колонны, строгие фигуры
Сибилл, пророков, королей...
Мир фантастических растений,
Окаменелых привидений,
Драконов, магов и химер.
Здесь все есть символ, знак, пример.
Какую повесть зла и мук вы
Здесь разберете на стенах?
Как в этих сложных письменах
Понять значенье каждой буквы?
Их взгляд, как взгляд змеи, тягуч...
Закрыта дверь. Потерян ключ.

М. Волошин («Письмо», 1904)

вона вийшла в ніч у незнані світи
вона йде шукать щоб нарешті знайти
інстинктом, чуттям, очима, душею
вона знайде тих, в кого доля як в неї

вона Клеопатра нічних деформацій
без жодних посмертних людських трансформацій
вона ніби янгол, лиш з плоті і крові
вона як вони - герой всіх історій

вона не заплаче як інші на людях
стримає крик біля серця, і в грудях
прорветья інстинкт тваринної страсті
ні Бог, ні Сатан над нею не власні.

вона одинокий мисливець бажання
естет на розпутті болю й страждання
коханка пітьми без кохання й любові
і сльози з очей ,і сльози із крові

без крил і без німба дарує забвення
їм вічне життя,а їй вдохновення
убивство для сили і знову за ґрати
де скрипка червона й мінорні сонати

самотня у світі, сирота від фортуни
порізані пальці й затиснені струни
надія і розпач линуть крізь стіни
невинна істота, без гріхів і провини

і крик в безкінечність щоночі лунає
"я така не одна, я знаю, благаю!..."
і згасає свіча, горизонт багряніє
лиш пісня вампіра під Сонцем жевріє.