Просто, доки ГП не підійшов до кінця, доки ми чекали на продовження його пригод і т.д. все було ще нічого. Але тепер, коли нічого вже немає, якось сумно. Виходить, нам залишилися лише спогади, а я не люблю жити спогадами...

Не виходить!!!!!!!

Яка історія? Нічого не чула. Відстала якась...

Історія Джеймса Поттера та Сіріуса Блека

Мотоцикл, на шаленій швидкості повернув у темряві так швидко, що обидва поліцаїв, які переслідували його на автомобілі, вигукнули "Ого-го!". Сержант Фішер, хвилюючись, що хлопчик на задньому сидінні полетить йому під колеса, вдарив велетенською ногою по педалі гальма. Але перед провулком мотоцикл, не зменшуючи швидкості, кліпнув заднім світлом, різко повернув і зник за поворотом.
- Ми їх зараз зловимо! – з радістю вигукнув констебль Андерсон. - Це глухий кут!
Їдучи на повній швидкості по провулку, Фішер подряпав крило автомобіля.
І ось у світлі фар сиділа їх здобич, яка нарешті зупинилася після п'ятнадцяти хвилин переслідування.
Мотоциклісти, потрапили до пастки між велетенською цегляною стіною і поліцейським авто, який тепер підкрадався до них, наче якийсь зловісний хижак із сяючими очима.
Між дверима авто і стінами провулка було настільки мало місця що Фішеру та Андерсону треба було постаратися, щоб вилізти з авто. Це надзвичайно сильно зачепило їхнє самолюбство, тому що їм треба було боком вилазити до порушників. Фішер протягнув свій не маленький живіт по стіні, протягом шляху відриваючи ґудзики на сорочці, а в кінці взагалі відбивши бічне скло на автомобілі.
- Злізайте з мотоцикла! - гукнув він підліткам, які грілись посміхались у проміннях блимаючого синього світла, наче гріючись у ньому .
Вони зробили, так як їм сказали. Нарешті, відірвавшись від бічного дзеркала, Фішер поглянув на них. Вигляд вони мали десь на старший підлітковий вік. У водія було довге чорне волосся. Із-за його краси і того, з якою пихою він на нього дивився Фішер згадав про хлопця своєї дочки, гітариста-розбишаку. У другого хлопця також було чорне волосся, але воно було коротке та стирчало на всі сторони. Він був в окулярах і широко посміхався. Обидва були у одягнуті у футболки з малюнком золотого птаха, який, звичайно ж, був емблемою одної із рок груп, усім членам якої, напевно, ведмідь відтоптав вухо.
- Без шоломів! – почав голосити Фішер, показуючи на незахищені голови хлопців. - Перебільшуєте швидкість... дуже сильно! (Насправді, показник показав швидкість набагато більше ніж можуть їздити мотоцикли і ніж думав Фішер.) Не зупиняєтесь по проханню поліції!
- Ми б звичайно могли зупинитеся і побалакати з вами, - почав було хлопчина в окулярах, - але ми хотіли...
- Не треба викручуватись... ви обидва потрапили у великі неприємності! - прокричав Андерсон. – Кажіть імена!
- Імена? – перепитав довговолосий водій. - Гм... треба подумати. Уілберфорс... Батшеба... Елвендорк...
- О, чудове ім'я, воно чудово пасує і для хлопчика і для дівчинки, - проказав підліток в окулярах.
- А, наші імена? – перепитав перший хлопець, коли Андерсон від злості почав щось нерозбірливо шепотіти. – --
- Так можна було і сказати! Це Джеймс Поттер, а я Сіріус Блек!
- Ти зараз добалакаєшся, маленький, нахабний...
Але не Джеймс не Сіріус вже не чули його. Вони швидко, неначе мисливські собаки, стали рівно і подивилися у напрямку темної алеї, яка була за автомобілем. Потім, одночасно вони засунули руки до внутрішніх кишень.
На мить обидва поліцаї уявили, як вони опиняться під прицілом, але за мить вони побачили, що водії вийняли з кишень тільки...
– Барабанні палички? – змізкував Андерсон. – То ви ще й жартувати полюбляєте? Так от, ви заарештовані із за того що ви...
Але Андерсен та і не зміг назвати причину. Джеймс та Сіріус вигукнули щось незрозуміле, і проміні світла від фар почали ворушитися.
Поліцаї повернулись, і позадкували назад. По алеї летіли – точно летіли – три на мітлах... і в цю ж мить авто стало дибки...
Фішер від подиву просто сів а Андерсон оступився через ноги колеги і впав на нього, в цей час як БУХ!.. ШР!.. ХРУСТ!.. вони почули як три людини на мітлах врізались у авто і впали без тями.
Мотоцикл знову загудів. Сидячи з відкритим ротом, Фішер знайшов сили подивитися на підлітків.
- Дякуємо! – перекрикуючи гудіння мотора вигукнув Сіріус. – Ми ваші боржники!
- Так, приємно було познайомитись! - сказав Джеймс. – І пам'ятайте: Елвендорк! Унісекс!
Почувся гуркіт, від якого затряслась земля, і Фішер з Андерсоном від переляку обхопили один одного - їх авто впав на землю. Тепер дибки встав мотоцикл. На очах у поліцаїв, котрим вони практично не повірили, він зник: Джеймс та Сіріус полетіли до нічного неба, а заднє світло блимало ззаду, неначе зникаючий рубін.

Я теж, тому цікаво хто її написав.